Сарненська мiська рада
Україна, Рівненська область, Сарни Широка, 31 34500
+38036535085 +380365535731 miskaradas@gmail.com

Сторінки історії м. Сарни. (Життя міста за другої Речі Посполитої).

Сарненська мiська рада

Ризька мирна угода 1921 р. остаточно закріпила кордон між Польщею і Ра­дянською Україною. Сарненщина як частина історичної Волині увійшла до складу спочатку Поліського, а згодом Волинського воєводств Другої Речі Посполитої. Пе­ребування у складі Речі Посполитої до кінця XVIII ст. та Російської імперії до 1917 р. зумовило формування особливого міського соціуму. Починаючи з 1923 р., акція спорудження житла для військових розгорнулась у багатьох містах Другої Речі Посполитої, у тому числі у стратегічно важли­вих населених пунктах новоприєднаних «східних кресів». У Сарнах будинки аналогічного призначення були  побудовані на території нових міських кварталів. Станом на першу половину 1930-х рр. у Сарнах було 54 муровані та 930 дерев'яних будинків. У Сарнах був великий завод з виробництва скла.

У 1924 р. для охорони Другої Речі По­сполитої були створені підрозділи Корпусу охорони пограничної, які стали будувати фортифікаційні укріплення. Станом на 31 грудня 1938 р. КОП складався з трьох бригад - «Гродно», «Полісся», «Поділля» і 8 полків. На території Волинського воєводства були полки «Сарни» та «Здолбунів».  У підпорядкування КОП «Сарни» було передано Сарненський укріпрайон. Під час зведення оборонного рубежу, будувались казарми, склади, а у разі необхідності прокла­дались вузькоколійки, дороги, мости, шлюзи. Для офіцерського складу будувались будинки (БОСи). 

Однак, польська влада стала впроваджувати в життя програму поло­нізації. Основою для такої політики став інститут військового осадництва. Вони на теренах Сарненщини з'явилися після 17 грудня 1920 р., коли Сейм Польщі одноголосно прийняв рішення про надання військовим осадникам права на безкоштовне отримання земельних наділів у так званих Східних Кресах. Земля, яку їм надавали, належала раніше російській казні, части­на - колишнім монастирям. Розселення осадників здійснювалося з урахуванням військової стратегії, і таким чином було створено превентивну оборонну лінію вздовж радянсько-польського кордону. Регулярні військові навчання й діяльність численних військових товариств підтримували на належному рівні їхню військову підготовку.

28 серпня 1932 р. в Сарнах відбувся з'їзд Військових Осадників, з на­годи десятиріччя осадництва.  На кожні десять тисяч населення Сарненщини при­падає п'ять осадників, які зробили значний внесок у розвиток господарської та культурно-освітньої роботи. У 1930-х рр. у політичному житті Європи відчувалося зародження нової війни. У Другій Речі Посполитій урядовці активно впроваджували програму спортивно-військового виховання. Для цього була створена організація Стрі­лецький союз. У Сарнах також діяли відділи цієї польської  організації.  Молодь любила займатися спортом. У тижневику «Єхо Волинське» описано свято спорту, яке відбулося в Сарненській гімназії, 8 жовтня 1934 р., під гаслом «У здоровому тілі - здоровий дух». Стрілецькі змагання було про­ведено в урочищі «Лядо».  

У 1924 р. польський уряд прийняв закон про заборону української мови в урядових установах. А міністр освіти здійснює реформу, яка перед­бачає перетворення більшості українських шкіл на двомовні з перевагою польської мови. Ще більше погіршилось становище селянства під час кризи 1929-1933 рр. Незадоволена була й українська інтелігенція, оскільки поль­ський уряд, утискуючи українську культуру, надавав перевагу польським спеціалістам.  

У міжвоєнний період в 30-х роках в місті та районі були культурно-освітні осередки, краєзнавче Товариство, діяло також українське Товариство імені Петра Могили. На державних службах та в приватних підприємців працювало порівняно мало людей. Це в основному поляки. Місцеві жителі займались ремеслами й торгівлею, а також вирощували квіти, овочі, фрукти, тримали свиней, корів. Основу сарненської промисловості становили невеличкі майстерні, які обслуговували населення. Там працювали від одного до трьох-чотирьох робітників. Це були кравці, шевці, шорники та інші спеціалісти. Підприємливі люди в навколишніх селах заготовляли худобу, яку потім відправляли ва­гонами до Польщі. В основному торгівлею займались євреї. Платною була система охорони здоров'я. Напередо­дні війни лікування проводилось через страхову касу.

У Сарнах було споруджено будинок «Комунальної ощадної каси». Привілейованими у місті були польські офіцери, чиновники, інте­ліценція. Для задоволення духовних по­треб польського населення в 1934 р. стали будувати на «поліській» стороні костел на 1200 віруючих  Кошти на будівництво збирали всім миром: давали пожертви, ставили благодійні вистави, кон­церти. Задіяні на будівництві були жителі міста, а також гімназисти. Однак до 1939 р. будівництво повністю не було завершене.

У місті була велика команда візників. Під стінами польської гімназії (за­раз Сарненський НВК «Школа-колегіум» ім. Т. Г. Шевченка) у 30-ті роки зби­ралась ціла низка візників, які після навчання розвозили гімназистів додому. У Сарнах була реміснича школа, початкова польська школа, де більшість учнів були християнами, але серед них були і євреї. Закінчивши цю школу, учні продовжували навчання в польській гімназії. У Доротичах була також рільнича школа.

В місті було шість синагог, які знаходились в невеличких будиночках. Спеціально побудованої синагоги не було. Останню спалили в другій пол. XX ст. Зараз там побудовано двоповерховий будинок по вул. Просвіти. Для просвітницької діяльності в Сарнах були бібліотеки. Польське То­вариство, російське, українське, єврейське - мали свої бібліотеки. Бібліотека була й при залізниці.

 

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: